В Україні запроваджено нові види кримінальних правопорушень, які прямо стосуються кібершахрайства та діяльності нелегальних кол-центрів.
Про це йдеться у Законі № 4986-IX, який доповнює Кримінальний кодекс України статтями 190-1, 255-4 та 255-5.
Новий законодавчий акт повністю змінює підхід до юридичної оцінки афер, які здійснюються через телефонні дзвінки, месенджери, інші електронні комунікації, а також із залученням персональних та банківських даних.
Водночас класичне шахрайство, зафіксоване у статті 190 КК України, продовжує функціонувати окремо, а визначення межі між адміністративною та кримінальною відповідальністю за привласнення майна вимагає чіткого розмежування за кількома параметрами.
Відповідно до статті 190 КК України, під шахрайством розуміють незаконне заволодіння чужим майном або набуття права на нього через обман чи зловживання довірою. Отже, ключовою характеристикою цього злочину є не лише сам факт заволодіння, а й конкретний механізм, який застосував зловмисник. Обман передбачає надання неправдивої інформації, приховування важливих фактів або свідоме введення людини в оману, тоді як зловживання довірою полягає у використанні дружніх чи партнерських стосунків для привласнення статків.
Для правової кваліфікації критичне значення має наявність умислу. Якщо йдеться про банальне невиконання умов договору, це не вважається автоматичним злочином — важливо довести, що особа від початку мала намір привласнити кошти чи майно шляхом обману.
Стаття 190-1 КК України створює окрему норму безпосередньо для електронно-комунікаційного шахрайства. Вона охоплює незаконне збирання, зберігання, опрацювання та використання персональних даних, банківської таємниці, облікових записів, реквізитів платіжних карток чи кодів підтвердження для подальшого заволодіння майново-фінансовими активами через засоби електронного зв’язку. Ця норма є самостійною і не дублює загальну статтю 190, адже має специфічний предмет та засоби вчинення злочину.
Окремий блок нововведень стосується протидії безпосередньо шахрайським кол-центрам. Стаття 255-4 КК України впроваджує відповідальність за організацію, керівництво та участь у стійких електронно-комунікаційних шахрайських угрупованнях, що складаються з трьох і більше осіб. Крім того, стаття 255-5 КК України окремо криміналізує свідоме залучення нових учасників до таких структур. Завдяки цьому відповідальність нестиме не лише оператор, який безпосередньо телефонує жертві, а й організатори, вербувальники та адміністратори всієї схеми.
Разом із тим закон зберігає чинність статті 51 КУпАП щодо дрібного викрадення майна. Адміністративна відповідальність розмежовується залежно від вартості викраденого: у 2026 році, враховуючи розмір податкової соціальної пільги на рівні 1664 грн, ч. 1 ст. 51 охоплює збитки до 832 грн, а ч. 2 — від 832 грн до 3328 грн. Якщо сума незначна, це не завжди означає відсутність кримінального злочину, оскільки до уваги беруться спосіб вчинення, повторність та кваліфікуючі ознаки.
Стаття 190 КК України продовжує містити традиційні норми: частина перша визначає базовий склад, частина друга карає за повторність чи груповий злочин, частина третя стосується дій в умовах воєнного стану, а частини четверта та п’ята передбачають відповідальність за шахрайство у великих та особливо великих розмірах. Відтепер важливо чітко розрізняти використання електронно-обчислювальної техніки за ч. 4 ст. 190 та новий склад за ст. 190-1 КК України, оскільки це абсолютно різні юридичні конструкції.
Тож тепер, оцінка інтернет-афер відтепер базується не лише на розмірі збитків, а й на конкретній ролі кожного учасника у функціонуванні всієї шахрайської мережі.
Дізнавайтесь новини першими, підписуйтесь на наші Telegram та Facebook!
