Провідний європейський експерт із доброчесності розкрив залаштунки міжнародної допомоги та пояснив, як проєкти з оцінювання суддів перетворилися на закриту монополію для заробітку.
Про це пише видання «Дзеркало тижня», посилаючись на коментар німецького юриста, колишнього судді та одного з найавторитетніших європейських експертів із питань доброчесності Тільмана Хоппе.
За словами експерта, незалежність міжнародних членів комісій є умовною. Оскільки вони працюють за тимчасовими контрактами і залежать від фінансування, їм доводиться постійно шукати нові проєкти. Хоппе розповів про випадок коли менеджер проєкту одного з донорів намагався дізнатися у члена комісії про результати оцінювання конкретного кандидата, маючи в цьому власний інтерес.
Процеси всередині міжнародної технічної допомоги залишаються недоступними для широкого загалу. Реальний стан речей контролює лише вузьке коло менеджерів та експертів, тоді як платники податків і самі донори часто не володіють повною картиною.
Сама система налаштована на постійне розширення, тому виконавці подекуди генерують штучні ініціативи виключно заради збільшення обсягів робіт. Що сильніше затягується процес перевірки на доброчесність, то більше робочих днів нараховується до оплати і тим вищі доходи всіх залучених сторін. Це породжує класичну дилему в’язня: загальна ефективність корисна для процесу, але невигідна кожному окремому виконавцю. За словами Тільмана Хоппе, один із менеджерів міжнародної структури відверто назвав сучасну антикорупційну галузь «жахливою індустрією».
Оцінка реформ у різних країнах часто будується не на реальних антикорупційних успіхах, а на геополітичній доцільності. Як приклад юрист навів кілька кейсів. У Молдові після напружених виборів будь-які висновки щодо доброчесності оцінюють виключно через призму того, чи підтримують вони чинну владу: помилкові кроки ЄС могли б привести до влади проросійські сили, створивши для України загрозу з другого флангу. Водночас Боснія, хоч і значно відстає від України за темпами реформ, здобула статус кандидата в ЄС передусім заради геополітичного завдання — утримати Балкани в європейській орбіті впливу.
Хоппе критично ставиться до моделі суддівських рад — самоврядних органів, що контролюють добір, кар’єрний шлях та дисципліну суддів, які тривалий час популяризували як універсальну панацею. Сьогодні чимало експертів непублічно визнають помилковість такого вибору, адже ці інституції поступово трансформувалися в ізольовані «фортеці».
Здобувши максимальну незалежність та імунітет від стороннього втручання, представники судової системи в державах, де провели подібні перетворення, фактично отримали «ліцензію на друк грошей». Водночас підхід, за якого органи суддівського врядування комплектуються переважно самими суддями, не виправдав сподівань і в українських реаліях. Додатково Хоппе зауважує, що дискусійним залишається твердження про різницю в мотиваціях між міжнародними та національними членами комісій, а також окреслює одну з ключових «сліпих зон» у самій концепції конкурсних комісій за участю іноземних фахівців.
Дізнавайтесь новини першими, підписуйтесь на наші Telegram та Facebook!
